Примхи долі козаків

газета «Літературна Україна»
№ 4(5483) від 24 січня 2013року
м. Київ


У Будинку письменників презентували книжку «Примхи долі» українського прозаїка Валерія Азманова, який є етнічним болгарином, і тепер відзначився розширенням своєї традиційної тематики: уперше написав… українською, та ще й твір про наших козаків, окремі з яких через жахливі примхи долі змалку опинялися серед турків-яничарів, навіть ставали їхніми воєначальниками, не знаючи свого коріння. Але деяким через роки пощастило відчути «голос крові», як це сталося з головним героєм цієї книжки Ісмаїлом.

Ведучий дійства, відповідальний секретар НСПУ Володимир Барна відразу додав зустрічі привабливого міжнародного відтінку-присмаку, зазначивши, що сам він як виходець Із лемків добре відчуває різність етносів, які населяють Україну, з їхніми відмінностями й колоритом, які часто залишаються неломіче-ними-невідомими для жителів інших регіонів. І саме такі письменники, як Азманов, дають шанс на взаємопізнання, принаймні ще ніхто до нього не розкривав тему життя «українських болгар», і саме він залишається її першопроходцем в осмисленні доль і доріг ; переселенців на українських степових просторах. Адже сам Азманов — із нащадків тих болгар, які масово (80 тисяч!) переселилися в українську Бесса-рабію, рятуючись від турків, і майже два століття відтоді компактно проживають у селах на Одещині, в Болграді та навколо озера Ялпуг, зберігаючи звичаї, мову і навіть свою традиційну кухню. Нині їх майже 200 тисяч! Життя цієї болгарсько-української спільноти, починаючи з тяжких часів обживання території та пізніших гонінь, прозаїк уже розглядав у різних аспектах в попередніх художніх та публіцистичних книжках: «Родом з Бессарабії», «Довгий шлях до щастя», «Гірке вино Бессарабії» та «Генерал Інзов І. Н.» (саме цей генерал і благородний чоловік відповідав тоді від влади за масове переселення й заслужив величезну шану в очах усіх поколінь переселенців).
Аташе з питань культури Посольства Болгарії в Україні Петер Танєв теж щиро порадів з’яві «такого відчутного болгарського сліду» в українській прозі завдяки творчості Валерія Азманова, а ще він цікаво пояснив, чому в болгар великі очі, зазвичай більші, ніжу представників інших етносів. Це тому, що «на долю болгар випала велика багатовікова печаль, пов’язана із загарбницьким поневоленням і віковим болем поколінь, які перенесли османське іго». Власне, ця печаль-скорбота ріднить їх із українцями, які теж були під 300-літнім ярмом.
Нова історична книжка-повість «Примхи долі» переносить читача майже на півтисячоліття назад, у той час, коли Туреччина на чолі з султаном Сулейманом різко наростила військовий потенціал, щоб розширити свої володіння в ослабленій епідеміями чуми Європі. Тоді будуються небачені кораблі-галери (для цього з Австрії було спеціально викрадено найкращого на ті часи кораблебудівника Л юдвіга). А ще масово виростають турецькі фортеці в українському Причорномор’ї, одну з яких будує молодий воєначальник Ісмаїл. Пізніше цю знамениту фортецю й назвуть на його честь Ізмаїлом. Але сам цей красивий прийомний син падишаха Ісмаїл доти й не підозрює, що його Батьківщина — зовсім не Туреччина і що його, насправді сина козака й козачки Кате-рини, ще малим забрали в яничари. Етнічно-генетичну пам’ять через 20 років пошуків вертає йому згорьована мати…
З появою нової книжки привітали автора Всеволод Ткаченко й Алла Потапова, відзначивши легкість стилю цієї захоплюючої повісті та її, так би мовити, кінематографічність (агов, режисери!).
Станіслав Бондаренко зазначив, що цю повість можна назвати історично-побутовою з чималим доданком «перцю» пригод і детективу. Болгарський дипломат Петер Танєв пообіцяв, що частину примірників книжки «Примхи долі» Посольство передасть до Софії, а ще — посприяє перекладу повісті болгарською, що буде особливо доречно в світлі запла-нованих на весну Днів української культури в Болгарії — вперше за багато років.
Дмитро Лизогуб